АНТИКВАРНі КНИГИ - право

Гумбель Е. Чотири роки політичних вбивств/Пер. з 5-го німецького видання В. М. Розанова. М., Пг.: Книжка, 1923.

Формат видання: 20 см х 14 см х 1 см; [4] с., VIII с., 164 с. Оправа книги відновлена у найкращих традиціях палітурної майстерності кінця XIX століття – початку ХХ століття: шкіра червоного кольору, «мармуровий» папір, блінтове та орнаментально-шрифтове тиснення золотом на корінці книги, форзац, каптал, лясе. 

Видання має наукову, історико-культурну цінність. Прижиттєве видання автора. 

Гумбель Еміль Юліус (нім. Emil Julius Gumbel; 1891-1966) - німецько-американський математик і політичний публіцист. У книзі «Чотири роки політичних вбивств», опублікованій у Німеччині в 1922 році, Еміль Юліус Гумбель, професор математики Гейдельберзького університету, навів такі дані: після закінчення Першої світової війни в Німеччині було скоєно 376 політичних вбивств, серед них 22 вбивства здійснили ліві екстремісти, 354 вбивства – праві екстремісти. Післявоєнна німецька демократія явно симпатизувала правим, її юстиція жорстоко карала лівих і з розумінням ставилася до правих: ліві отримали 248 років ув'язнення, праві - 90 років і 730 марок штрафу, десять лівих терористів були страчені, жоден правий терорист із сотень убивць не був страчений. Гумбель не міг встигнути включити у свій звіт роки комфортабельного ув'язнення, присуджені німецьким правосуддям Гітлеру за баварський «пивний» путч 1923 року. У поданому виданні, ґрунтуючись на статистичних даних, Гумбель показав однобокість правосуддя Веймарської республіки, що з усією суворістю карає обвинувачених, що належать до лівих, але поблажливо ставиться до правих - багато з яких, будучи членами фрайкору, «Чорного рейхсверу» або організації “ Консул” брали участь у заздалегідь спланованих вбивствах своїх політичних супротивників. 

Після виходу книги в прусському ландтазі була створена комісія для розслідування фактів, що розкрилися. Незважаючи на те, що більшість консервативно-монархічної професури через політичну активність Гумбеля ставилася до нього негативно, в 1923 році він став викладати в Гейдельберзькому університеті математичну статистику як приват-доцент. У 1924 році, виступаючи на засіданні Німецького товариства світу, присвяченому 10-річчю початку війни, Гумбель сказав про загиблих солдатів: «Я не хочу сказати, що вони впали на поле безчестя, проте загибель їх була воістину жахлива». За ці слова він був звільнений з університету, проте незабаром його змушені були прийняти назад під тиском міністра у справах культів землі Баден-Вюртемберг.

Реформа місцевого управління при Катерині II: Установа про губернії 7 лист. 1775 / Григор'єв В. - С.-Пб.: Рус. скоропіч., 1910.

Формат видання: 22 х 15,5 х 2,5 см; VIII, 388 с. Збережено видавничу обкладинку. Оправа книги: шкіряний корінець, мармуровий папір, шрифтове тиснення золотом на корінці.

Видання має наукову, історико-культурну ціну. 

Зміст видання: Передмова. 

Вступ. Нарис історії місцевого управління Катерини III. Період питомо-вічовий та московський. Імператорський період. Законодавство Катерини II щодо місцевого управління до реформ. Погляди російського суспільства середини XVIII століття та Катерини II на реформу місцевого управління. Установи про губернії 1775 Введення в дію Установи про губернії. Законодавство Катерини II з місцевого управління після реформи 1775 р. Послідовна реалізація системи місцевого управління відповідно до програми петровської реформи пов'язана з «Установою для управління губерній Всеросійської імперії» 1775 р. (завершена в 1780 р.). Додатковим поштовхом стала необхідність зміцнення центральної влади на місцях після Селянської війни під проводом Є. І. Пугачова. Замість 20 губерній на початок царювання Катерини II засновано 40 губерній із населенням 300—400 тис. ревізських душ у кожній губернії (до кінця царювання рахунок приєднання територій — 51 губернія), ліквідовано провінції; губернії об'єднувалися в намісництва (переважно по 2—3 губернії), ділилися на округи чи повіти з 20—30 тис. ревізських душ (по 12—15 однією губернію, лише близько 500 повітів). Намісники та губернатори були підвідомчі Сенату та прокурорському нагляду, очолюваному генерал-прокурором. На чолі повіту стояв капітан-справник, який вибирався 1 раз на 3 роки повітовими дворянськими зборами. 

Найближчим помічником губернатора був віце-губернатор. "Установа" створила складну бюрократичну систему губернської адміністрації, в якій провідна роль відводилася дворянству; ця система підкріплювалася організацією станового дворянського самоврядування. Деякі посади, які займали дворяни, були виборними. «Установа» заклала основи всього подальшого устрою місцевого управління імперії.

Захар'їн І. Н. (Якунін). Життя, служба та пригоди мирового судді. Із записок та спогадів. – Спб., тип. П. Ф. Вощинський, 1900.

Формат книги: 19 см х 12,5 см х 3 см. IV, 446, VI с. Оправа книги відновлена у найкращих традиціях палітурної майстерності кінця XIX століття – початку ХХ століття: шкіра синього кольору, «мармуровий» папір, блінтове та орнаментально-шрифтове тиснення золотом на корінці книги, форзац, каптал, лясе.

Видання має наукову, історико-культурну цінність. Прижиттєве видання автора.

Захарʼїн Іван Миколайович (1839, за іншими відомостями 1837 - 1906) - письменник, драматург, нарисіст, поет, прозаїк. Навчався у Тамбовській гімназії, у свій час перебував на військовій службі, на початку 1860-х рр. н. кілька років був вільним слухачем Московського університету, потім служив світовим посередником у Могилівській губернії, наприкінці 1870-х рр. н. був мировим суддею в Подільській губернії, з 1885 по 1896 керував відділеннями Селянського банку у Вільно (нині Вільнюс), Ковно, Оренбурзі та Ставрополі. З 1896 р. у відставці з образом статського радника.

Зміст видання: 1878–1880. Опис Бердичова. Служба мировим суддею у Хмільнику Подільської губернії. Провінційний чиновницький побут. Повноваження світового суду та характеристика його членів. Хабарництво. З'їзд мирових суддів. Дуель та арешт автора. Відставка.

Книга: Обшук шлюбний. 1872 - 1885 р.

Формат видання: 37,5 см х 23,5 см х 3,5 см; Оправа книжки оригінальна.

Видання має музейну, наукову, історико-культурну цінність та є бібліографічною рідкістю.

Шлюбний обшук (устар.) - Письмовий акт, що містить певні відомості про людей, які збираються вінчатися в церкві, і встановлює відсутність перешкод до їхнього шлюбу. У православ'ї, як правило, шлюбні обшуки заносилися до прошнурованих церковних книг, які велися при храмах з XVI століття аж до відокремлення Руської Православної Церкви від держави невдовзі після Жовтневої революції 1917 року. Спочатку основним законодавчим документом з питань шлюбу була збірка греко-римських законів - Кормча книга. Потім шлюбні відносини у Росії регулювалися вінцевими пам'ятями. Віночна пам'ять була документом, який видавався від імені патріарха або єпархіального архієрея довіреними духовними особами на ім'я священика на проведення певного вінчання, при цьому з нареченого стягувалося вінцеве мито. У 1765 році вінцеві пам'яті були скасовані Сенатським указом «Про знищення вінцевих пам'ятей і грошового збору з них і про проведення обшуків насамперед вінчання одружених». Указом запроваджувалися шлюбні обшуки — акти, що становлять зміст обшукових книг. Наприкінці XIX - початку XX століття шлюбний обшук отримав другу назву - передшлюбне свідчення.

Шлюбний обшук включав вісім позицій, що підлягають дослідженню священиком: 1) звання та стан; 2) місце проживання; 3) вік; 4) відсутність тілесної та духовної спорідненості та властивості; 5) сімейний стан; 6) взаємна згода (відсутність примусу) - до 1775 року від батьків вінчалися також була потрібна присяга, що наречений і наречена добровільно одружуються, без примусу з боку батьків; 7) згода батьків чи опікунів; 8) необхідні письмові документи, що додавались до обшуку. Шлюбний обшук підписувався нареченим і нареченою, двома чи трьома поручителями та причтом церкви, до нього додавалися справжні документи, з яких одні (наприклад, дозвіл начальства на одруження) зберігаються при обшуковій книзі, з інших документів до цієї книги списуються копії (атестат про службі і т. п.), а оригінали повертаються з позначкою на них про вчинення шлюбу, за підписом священика.

Єфімов Є. Природа злочину. Природничо-наукова теорія злочину. Ч. 1 [і єдн.]. - М: Типо-літ. Ю. Венер, 1914.

Формат книги: 25х17х3, 5см.; [4], IV, 390 с. Оправа книги відновлена в кращих традиціях палітурної майстерності кінця XIX - початку ХХ століття: шкіра коричневого кольору, «мармуровий» папір, блінтове та орнаментально-шрифтове тиснення золотом на корінці книги, форзац, каптал, лясе. Збережено видавничу обкладинку.

Видання має наукову, історико-культурну цінність. Книжка представляє колекційний інтерес. Подана монографію відомого криміналіста, доцента кафедри кримінального права Московського університету Єфімова Євгена Миколайовича.

Зміст видання: Боротьба кримінально-правових шкіл довкола реформи кримінального законодавства у Німеччині. Генезис соціалістичної концепції злочину. Злочин, як природне явище. Природничо-науковий метод у кримінальному праві.